Депутат (не будемо уточнювати від якої партії)
помер і душа його полетіла до небесних брам, перед ясні очі св. Петра. Почав
згадувати свої гріхи і зі страхом чекати присуду. Та св. Петро прорік:
"Цього разу ви маєте право вибору. Звичайно ми так не робимо, а як хто жив
– на то і заслужив, але тут поступила вказівка (він підняв очі вверх) провести
експеримент. Отже, шановний, вам дається право вибору: небо або пекло. І ви
маєте прожити 24 год. там і там, а тоді вже вибрати, де провести вічність.
Вибір остаточний і зміні не підлягає. Спочатку ви поїдете (св. Петро скривився)
вниз, ну, а потім до нас.."
- О ні, ні, я знаю, я хочу до неба, як можна,
як ваша ласка, як ваша і Їх (тут він аж спотів) Святість позволить, -лють, - лять,
- покірно промимрив Депутат, прохи
затинаючись з непривички.
- Правило є правило, - сухо відповів св.
Петро. – Прошу заходити в ліфт.
Депутат покірно (не в себе вдома) зайшов і
поїхав далеко-далеко вниз, аж до пекла. Двері відчинилися і несподівано очам
його відкрилася чарівна картина. Це було щось райське, це не могло бути пекло!
Такої свіжої зелені, чистої води, запашного повітря, голубого неба наш депутат
ніколи не бачив, хоч бачив він немало. Ще він зустрів тут своїх знайомих і
знаних тільки з історії вельмож та диктаторів. Вони весело розважалися – хто
грав в гольф, хто полював чи ловив рибу. І всі були привітні, тиснули руку чи
навіть обнімалися і цілувалися (за старою привичкою Політбюро), всі були раді
бачити його. Вони зі сміхом і жартами почали згадувати, як обкрадали і
обдурювали народ, кожен ще й додавав і прибріхував, щоб не здавалося мало. Це
звучало просто невимушено мило, з тим не треба було ховатися. Дівчата в міні-
спідницях розносили прохолодні напої, а потім був даний розкішний обід. Дзвенів
кришталь, їлося і пилося, що тільки душа забажала. Ансамбль молодих сатаністів
щось жваво шкварив, на чім наш Депутат не розумівся, і досить навіть заголосно,
але хто платить той і музику заказує, - згадав старе правило і повеселів. Сам
Сатана виявився своїм в дошку, він грав у перервах на гітарі і сипав жартами.
Навіть пробував танцювати, але зашпортався на власний хвіст і, під загальні
оплески, знову взявся за гітару. Що за милий хлопака, але ж... при такій посаді
і звязках... Наш депутат не вірив ні очам, ні власним вухам. Наприкінці
набрався смілості і таки запитав: "Але ж то неможливо, то, що про вас кажуть..."
- Не вірте всьому, що
кажуть, та ще й хто то каже, - перебив його сам Сатана і, презирливо скривившись,
підняв очі вверх. Він, виявляється всьо чув, хоч і виглядав п”яненьким.
Так, у забавах і розвагах пролетіли 24 години.
Нашого депутата, знову ж з рукостисканнями, поцілунками і запрошенням вертатись
назад, провели до ліфта і він поїхав високо-високо вверх, аж до неба.
Там також було гарно, не можна сказати, що ні,
тільки нікого зі своїх знайомих він не побачив. А зустрівся з тими, кого в тому
житті взагалі за ніщо не мав, кого обкрадав і обманював. Або, якщо навіть не
нашкодив, то ніколи не допоміг. О ні, ні, вони йому того не випоминали, вони
теж запрошували в свою компанію, але то було не то. Йому з ними не було ні цікаво, ні весело і
якось не було про що говорити. А згадки про вчорашнє, особливо про одну в міні
(чи ні, чи їх там було більше?) наводили мрійливу усмішку і затуманювали очі. Так
пройшли ще 24 години і наш Депутат знову став перед ясні очі св.Петра.
- Я тут не знаю, як сказати, я не знав, я не
кажу, що в небі зле, - заникуючись почав він, а тоді зібрався з духом і випалив,
- але я вибираю пекло.
Св.Петро розуміюче кивнув головою. – Ще раз
мушу нагадати, прошу памятати, що вибір остаточний!
- О, так, так, я розумію, - підтакнув Депутат,
а в думках нетерпеливився, щоб той старий шкарбун не передумав і поскоріше
відпустив до своїх.
Два молоді мускулисті ангели у строгих офісних
хітонах і з акуратно підстриженими крилами провели його до ліфта, двері
закрилися і через якусь хвилю знову відкрилися. Але що то, де він, то щось не
то? Замість чудової природи він побачив смердючий смітник. На поверхні річки
блищали масні плями і плавала здохла риба, на горизонті виднілися руїни атомної
станції. А його приятелі і знайомі? Ні, цього разу вони не забавлялися і
жартували! Вони були бліді і виснажені, з запалими очима, в яких було
приречення і безнадія. Вони збирали те огидне сміття в чорні мішки, а зверху
сипалося ще і ще...А вчорашні дівчата в міні-спідничках, - сьогодні це були
страшні баби-яги, хоч теж в міні! - О Бо... , - але й то слово застряло в
пересохлому горлі. Тут підійшов сам Сатана. Він один був у доброму настрої.
- Гей, чого рота роззявив, берись за роботу! –
і він, без всякого пардону, штовхнув нашого Депутата, аж той носом запоров.
Коли підвівся і трохи обтрусився, спромігся пролепетати: "Але ж, як то, та
вчора було так гарно, що сталося, то якась помилка, то не може, бути..."
Сатана по-хамськи розреготався йому просто в
лице: "Кому – кому, а тобі то повинно бути знайомим. Вчора була
передвиборча агітація, а сьогодні ти вже проголосував!!!
Анастазія Свічинська
*** Це моя стара (з 2009-го року) гумореска, написана під впливом англійськомовного інтернетного жарту. Рішила трохи "провітрити з молів" і виставити у блозі.
