Публікації

пʼятницю, 25 жовтня 2013 р.

Гостя з тропіків - орхідея / The Orchid - guest from the tropics.


Знайомий звук поштової машини і я поспішила до скриньки. Так і є – посилка! По зворотній адресі від штату Іллінойс було пізнати, що там довгождана орхідея. Нарешті! Лиш чомусь страшно було відкривати. - Ану ж вона зів”яла і зварилась у довгій дорозі? Ану поломалась? Я легенько потрясла – всередині ніщо не калатало чи рухалось. Полегшало, значить продавець вмів пакувати. Коли таки зібралась з духом і відкрила – вона була завинена у спеціальну вату і делікатний папір, та ще й обсипана пінопластовими горішками. – Ах ти бідацтво! Коли всі „пеленки” були розвинені і я з трепетом поставила її вертикально – рослина виглядала здоровою і ніби не змученою довгою дорогою. Навіть квіткова брунька міцно і впевнено сиділа у розгалуженні листочків, хоч продавець не гарантував її цілості. До нас прибула орхідея Phragmipedium Eric YoungRocket Fire 4Nx kovachii. Вітай, дорога госте і почувайся, як вдома!

Це не була моя перша орхідея, навіть не десята. Хоч, побачивши їх вперше, я мало не розплакалассь зі зворушення, то з часом таки привикла. Але хай простять мені інші наші орхідеї, ця була незвичайна. Особливим було батькове ім”я у цьому гібриді: ковакії/ kovachii, хоч і мама теж не простого роду. Навіть більш, як десять років після відкриття, квітка (сама лиш свіжозірвана квітка) Фраґміпедіуму ковакіі/Phragmipedium kovachii  продається за 500 дол. Ходять чутки, що напочатку цього століття квітуча рослина продавалась за 25 тис. доларів (нелегально, звичайно). Легально її тоді неможливо було купити.

У не так далекому 2002-му році Джеймс Ковак, чиє ім”я вона носить, побачивши її вперше у Перу на придорожньому базарчику, затамував подих і майже онімів. На стеблі граціозно красувалась пишна малиново-лілова квітка. Трохи опанувавшись і з трудом стримуючи хвилювання, він поторгувався для порядку і заплатив за неї незвичайно високу для перуанців ціну – цілих 3 дол.60 центів (у перерахунку з перуанських соль). Знаючи, що орхідею без імені не можна задекларувати, він запакував її окремо від інших куплених, серед брудної білизни і щасливо пройшов митний контроль по прибутті у міжнародний аеропорт Маямі. Там більше полювали за схованими у капелюхах мармазетками та папужками і зміючками у ліфчиках чи штанах. Через пару годин, змучений, але щасливий, він приїхав до ботанічного саду ім. Мері Селбі у м.Сарасота для реєстрації своєї знахідки. На вид цієї, вже навіть досить прив”ялої рослини, біологи-дослідники застигли у зачудуванні. Вони зрозуміли, що перед ними відкриття століття, цвіт папороті у орхідейному світі. Для проформи запитали про дозвіл і Ковак кивнув, що має, хоч всі прекрасно знали, що про ніякий дозвіл навіть не може йти мова. Цю орхідею не можна було перевезти легально, бо вона була незареєстрована і не можна було зареєструвати, коли її ніхто не бачив. Згідно законів Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами фауни і флори (CITES), дикі рослини не можна збирати і перевозити. Жодну частину, навіть насіння і пилок. Можна спокійно дивитись, коли вони гинуть у посухах, пожежах, або під пилами і гусеницями бульдозерів, але спасати без високого дозволу – ні-ні!

Вертаючись уже з орхідеєю свого імені до машини, щоб довезти її додому у Пенсильвенію, він „випадково” зустрівся з одним з орхідейних суддів, що якраз того дня і хвилини був там і все бачив (так, на виставках орхідеям присвоюють призи і для того є свої судді). - Чи не маєте ви ще одної напродаж? – вкрадливо запитав суддя. – Та ні, я лиш одну маю, - щиро відповів затуманений щастям власник і поспішив завести двигун. Вже потім Ковак згадував, що краще би він її віддав за так, краще би він її взагалі не реєстрував, а може і ніколи на очі не бачив.

Здавалося, вже відійшли у минуле орхідейні гарячки минулих століть, коли англійські лорди споряджали експедиції у джунглі, щоб мати ці рідкісні і тому ще більш жадані рослини. Мисливці за орхідеями тримали місця зростання у секреті навіть від своїх меценатів, часто буквально знищували решту рослин, які не можна було взяти з собою, щоб не дісталося іншим, а бувало, що і вбивали конкурентів. Що сталося у джуглях – лишалося у джунглях...

Але ні, ось почалась нова орхідейна гарячка ХХІ-го століття навколо свіжовідкритої принцеси. Як вже можна догадатись – орхідейний суддя настукав у відповідні інстанції. Почалися арешти і конфіскації документів, комп”ютерів та всіх рослин, що росли у теплицях підозрюваних (бо хто там розумівся, котра вона). Рейди супроводжували солдати в бронежилетах і з автоматами в руках. Відкрили федеральні судові справи і почалися затяжні слухання, що втягнули багато причетних до орхідейного бизнесу не тільки у Штатах, а й у Перу. Навіть щодо назви і першості опису були затяжні суперечки, але врешті назва „ковакії” так і залишилась. В результаті дехто таки сів в тюрму, дехто отримав строк умовно. Навіть ботанічний сад був оштрафований, а його репутація дослідницького центру міцно надщерблена. Джеймс Ковак „щасливо” відбувся переполохом, штрафом  і 2-ма роками умовно. Багато людей витратили життєві заощадження на адвокатів, щоб потім махнути рукою і здатись, коли вже не ставало грошей. На місці їхніх квітучих оранжерей лишилось запустіння і бур”яни. Доля першої орхідеї, з якої все почалося, невідома, мабуть загинула під-час конфіскації. Ломати – не будувати. Навіть у віддаленому від цивілізацї місці їх проростання у Перу всі орхідеї були по-варварськи вирвані, всі щодо корінця. Ким – невідомо, не впійманий – не злодій. Зато CITES, організація, що в принципі мала би допомагати відроджувати погибаючі рослини, гордо дотримувалась букви закону. Щоб знали...

Теж ходять чутки, що в той же час Phragmipedium kovachii почали масово з”являтися у Європі, лиш там якось їх, чи їхніх власників так люто не переслідували. Врешті-решт уряд Перу почав видавати дозволи на збір 5-х рослин в одні руки, з тих небагатьох, що ще лишились. Їх не можна було вивозити за межі країни, але можна було запилювати інші підвиди і вирощувати гібриди.

Так вони почали появлятись у продажі, так через ібей і я змогла купити. Не хочу перестрашувати ціною, вона не така астрономічна, трохи менше ста доларів. Коли я почала закидати вудки і підготовлювати грунт про покупку з чоловіком, я була готова навіть відмовитись від кількох недільних ресторанів, лиш би мати. Але він, добра душа, рішив не загострювати ситуацію і поблажливо муркнув: „Та купи вже собі ту біду”. І кричали жіночки „уррра” та підкидали вверх очіпки!

Я вже була готова до зустрічі з гостею благородної крові (чи то пак, соку, чи як там воно) і купила дистильовану воду для поливу і помпочку для зрошування. Я боялась залишати її надворі, щоб що не надкусило і виносила на руках на щоденні прогулянки - побувати на сонечку, подихати та познайомитись з своїми новими братами і сестрами в саду. Виглядало, що їй сподобалось у нас, пуп”янок почав активно рости і набрякати. Очікування квітки теж хвилювало, ця рослинка мала зацвісти вперше! Оскільки то гібрид, вирощений з насіння, то кожна трохи інша, як і діти у людських батьків. Продавець показував фотки інших, але наголошував, що ця ще не цвіла і яка буде – сюрприз-сюрприз.

Нарешті квітка відкрилась, гарна і пишна, рожевувата з білим, крупним „черевичком”, готова на наші охи і ахи! Прекрасна гостя з південно-американських джунглів і, хоч далека, але таки рідня до українських зозулиних черевичків.

 Ось вона, перша квітка!



Через пару тижнів перша квітка опала, але почала бубнявіти друга.   

































                                                                                                                                                          


Опала, але все ще жива квітка.