2. Весна 2014-го / Spring of 2014
Мабуть нашому великому іґрету / Great Egret /Ardea alba навіть не снилося, яке нещастя чигало на його предків у ХІХ ст. Через пухнасте біле пір'я, так популярне серед знаті і навіть нам знане з фільмів (ах, ті романтичні плюмажі!), нашого великого іґрета, як і його двоюрідного брата - сніжного іґрета, чекало цілковите винищення. Якби люди не спам'ятались! Мораль - як зле мати щось гарне і пожадане іншими!Наш іґрет того не знає і тому "позволяє" собі. Не досить, що для "риби насущної" він має великий став, де всього повно, не досить, що інші дами по-сусідству прикормлюють його, він має слабість до золотих рибок, що у нашому меншому ставку. Він навіть не перетруджується літати, а повільно, поважно-елегантно ступає. Деколи застає мене зненацька, піднімаю голову - а там він, похитує довгою тонкою шиєю і приглядається, то одним оком, то другим. Знаючи його наміри, якщо він вже близько ставка, я плескаю в долоні і "ушкаю", як колись на курей, щоб відігнати. Він вдає, що зовсім рибками і не цікавиться, вмить зловить яку ящірку, проковтне і гляне в очі: "Бачила, чи то я твої рибки краду, чи я навіть думаю про них???"
Коли дикі птахи, хай навіть не дуже екзотичні, приходять зранку "привітатись" і діловито продовжуть свої ранкові прихорошування не боячись людей, зрідка блискаючи бусинкою очка, чи ми оцінили старання - губи самі розтягуються у щасливо-дурнуватій посмішці. - А хто такий гарненький, повненький і чистенький? - А то гусочка, качур і качечка! - З недавньої поїздки у м. Джексонвилл, на півночі Флориди.
Вже давненько не бачила я свого друга чорного гонщика / Black Racer / Coluber constrictor, навіть скучила і трохи переживала. Але ось вчора, 14.05.2014, він несподівано появився. Лежав собі у всій чорній зміїній красі на кущику бромелії, грівся на сонечку. Він теж видно скучив, бо дав мені час знайти фотоапарат, замінити батарейки (вони мстяться в такий спосіб, чи що?), а тоді терпляче нерухомо позував. Як тільки я положила апарат і вернулась - він неквапливо сповзав, "стікав" ніби, повторяючи контури сусіднього вазонка на землю і скоро зник у сухому листі. Дружба наша не дійшла ще до іменинних тортиків і цьомчиків, але я не ганяюсь за ним з лопатою, щоб забити, як більшість сусідів, а він видно знає то і цінить. Хоч не отруйні, вони кусаються, якщо відчувають небезпеку. А так - то дуже корисно мати в саду гонщика, він полює на мишей, щурів і навіть інших отруйних змій. Гонщиком зветься тому, що дуже швидкий, як блискавка. Так теж було пару раз, коли я швидко йшла, а він зазівався на стежці. Блиснув чорною голубизною - і нема. Так що побачити його ближче і довше, як от вчора - дуже радісно і хвилююче.
Тепер бачу гонщика майже щодня. Він, буває, швиденько мигне стежко (таки трохи страшно з несподіванки, що гріха таїти), але потім оглядається і, побачивши мене, сповільняє хід. Від щастя, що моя зміючка мене впізнала, я щось лепечу, який він мурчик-голубчик і він з виглядом "хто б сумнівався" зникає в зарослях.
Про золотих рибок. Таки правда, що святе місце не буває пустим. Одного вечора ми зібралися йти на прохід, вже стемніло, і я з ліхтариком і металевою палкою чекала надворі, поки чоловік шнурував кросівки. І тут почувся легкий тріск, я посвітила - а там єнот принюхується до ставка і навіть лапкою воду пробує. Я почала на нього ушкати і навіть палкою страшити, але замість боятися - він зацікавився палкою і почав принюхуватись. Хоч він був з протилежного боку ставка, я би могла його вдарити, але рука не піднілась. Така щира довіра зворушлива! А чоловік, як вийшов, то замість накричати на нього, вернувся по апарат і хотів знімати. Але єнот не мав настрою до фотосесії і щез в темряві. Ранком всі три великі рибки були живі. Він, напевно, молодий, і може той самий, що показував своє вміння лазити по бамбуку, аж поки не впав. Ще, буває, коли я пізно, вже затемна, поливаю рослини, то він виходить і старається пройтись краєм струменя, там, де самі бризки, ніби освіжається, вдень так роблять метелики і навіть птахи. От так ще один дружити набивається :)
Вчора, 10-го червня, бачила нашого гонщика в акції, на полюванні. Швидкий - не то слово! Спочатку він появлявся пару раз у різних місцях саду, проповзав швидко, а потім зупинявся, приглядався і себе показував, як він вміє вихиляси робити, який гарний блискучий і здоровий чорний колір шкіри має! І тут щось стрибнуло і він зразу стрибнув теж, і так пару разів. Я перший раз бачила, як він не повзе, а стрибає, ніби літає у повітрі! А потім щось запищало - він зловив леопардову жабку собі на обід. Оскільки він з роду констрікторів, тобто тих змій, що душать жертву, то хоч тримав її в роті, то помагав притримувати петлею тіла. Голова і рот в нього досить малі, як щодо розміру здобичі, навіть не знаю, як він справився, поліз з нею у кущі. По нашій неписаній угоді ми витримуємо поштиву відстань між собою, то я не стала заваджати. Шкода жабки, але бідний вуж теж нямати хоче. А жабок таки досить багато у ставку, не останню зловив.
