По слідах судового процесу, що недавно закінчився у сусідньому з нашим графстві. Процес "наживо" транслювався по телебаченні і обговорювався щоденно у новинах. Пристрасті не втихли, а може ще більше розгорілись і після проголошення вироку суду. Прочитавши статтю на цю тему в українській "Новій Газеті" з Нью-Йорку, я рішила написати свій коментар, який вийшов досить величеньким. Був опублікований (трохи скорочено) у номері за 1-ше серпня.
http://www.novagazeta.info/archives_pdf/2013/NG-240.pdf ст. 16. Повний варіант пропоную тут, кому цікаво і буде сила дочитати до кінця.
----------------------------------------------------------------------
Минуло лише три тижні, як чорношкірому підлітку з Маямі-Ґарденс сповнилось сімнадцять. Дощовим вечором 26-го лютогоТрейвон Бенджамін Мартін/ Trayvon Benjamin Martin лежав лицем вниз у мокрій траві з простріленим серцем. Парамедики міста Сенфорд, що у графстві Семінол у центральній Флориді, після короткої спроби штучного дихання зрозуміли, що юнак мертвий і відправили у морг. Ніяких документів при ньому знайдено не було і його записали безіменним Джаном Дое. Ніякої зброї при вбитому теж не було, а були пакетик цукерок і пляшчина холодного чаю, які перед тим купив на заправці поруч для свого молодшого зведеного братика. Батько Трейвона, Трейсі Мартін/ Tracy Martin, разом з яким вони гостювали у батькової нареченої, що жила у цій же дільниці, не дочекавшись сина, подав у поліцію на розшук. Ранком наступного дня йому сповістили страшну новину.
Що такого зробив Трейвон Мартін і хто та чому послав фатальну кулю просто в його серце? – Коли поліція Сенфорда приїхала для розслідування, вбивця стояв недалеко вбитого, добровільно дався арештувати і заложити наручники. Звати його Джордж Майкл Зиммермен /George Michael Zimmerman (знаю, з наю, як то складно з перекладом, тому пробую вживати фонетично найближче до того, як воно вимовляється в новинах). Вік – 28-м років. Пояснив, що вистрілив в цілях самооборони і мав легальний дозвіл носити приховану зброю. Після кількох годин пояснення у поліції його відпустили додому. Кров на аналіз на наявність алкоголю чи наркотиків не брали. - Береться тільки у випадках водіння у нетверезому стані, - пояснювали потім.
І тоді хвиля обурення та протестів сколихнула Флоридою і країною в цілому. Щодня події висвітлювалися в новинах, пристрасті кипіли, країною прокотилися хвилі маршів „Сотні” і навіть „Мільйон капюшонів”, як демострація солідарності з вбитим Трейвоном, що був у куртці з капюшоном того фатального дощового вечора. Начальник поліції м. Сенфорда тимчасово зрезиґнував, справа перейшла від юрисдикції графства до штату і Джорджу Зиммермену було пред”явлено звинувачення у вбивстві 2-го ступеня.
Суд почався у червні цього, 2013-го року. По законах Сполучених Штатів у кримінальних справах звинувачений вважається невинним аж до признання його винним через суд. Тягар підтвердження злочину лежить на прокуратурі. Рішення про оправдання чи звинувачення приймається групою з шести присяжних (журі), чи дванадцятьох – у випадку справи зі смертною карою. У цьому випадку: штат Флорида проти Зиммермана, смертна кара прокуратурою не висувалася, оскільки вбивство не виглядало задуманим чи особливо жорстоким.
Що насправді відбулося того фатального вечора знали лиш двоє людей. Один з них був мертвий, другий вважав себе невинним. Речові докази тлумачилися двояко, залежно з чиєї сторони: штату чи захисту.
Джордж Зиммермен, що деколи добровільно патрулював у своїй закритій житловій дільниці, того вечора просто їхав у Тарґет закупити продуктів на тиждень. Побачив підозрілого, на його думку, хлопця. – Тому, що падав дощ і він був у капюшоні, і йшов повільно, не як хтось, що вертався від пошти чи йшов ради фізкультури, - пояснив він на питання, а чому запідозрив власне Трейвона Мартіна. У записаній телефонній розмові з диспетчером поліції він відразу охарактеризував Мартіна, як „з тих, що нічого не варті, вештаються тут”, додавши ще кілька нецензурних епітетів. І, хоч диспетчер порадив йому не слідувати за запідозреним, Зиммермен таки вийшов зі своєї машини і пішов за Мартіном, що „втікав”. Коли через дві хвилини після приїхала поліція, Трейвон Мартін вже був мертвий. По поясненнях Зиммермана – вийшов зі своєї машини, щоб прочитати назву вулиці, на якій це відбувалось (у їхній дільниці всього 3 вулиці).
Інший речовий доказ – запис телефонного дзвінка одної з сусідок до поліції, на якому чути крик, тоді глухий вистріл, - і тиша. Голос звучав, як розпачливий крик по допомогу, тонкий і „юначий”, як свідчила жінка, під вікнами якої все це відбувалося. Так само признали його за голос сина Мартінові батьки і брат, хоч на перехресному допиті він відповідав не зовсім впевнено, такого розпачливого крику від свого брата він ніколи не чув. Як і слід було сподіватись, крик признали за голос сина батьки Зиммермана, а також друзі. Знайомий і ветеран в”єтнамської війни Джан Даннелі/ John Donnelly засвідчив, що в критичних ситуціях, чому він був свідком у В”єтнамі, навіть крупні дорослі мужчини можуть кричати тонким голосом. Експерт по голосу від штату Гіротака Накасоне/ Hirotaka Nakasone у попередніх слуханнях заявив, що короткий телефонний запис крику не дає підстав точно визначити приналежність голосу.
Так само суперечили свідчення сусідів-очевидців про те, хто був зверху, коли двоє бились, хоч всі сходились на тому, що було темно і погано видно. Одна зі свідків Селма Мора/ Selma Mora навіть була вийшла надвір подивитись, що там робиться і в темноті побачила, що один мужчина сидить, „як на коні” на іншому, що лежить, ноги лежачого трохи ворушились, як у конвульсіях. На питання, що там таке, довго ніхто не відповідав, аж потім той, що зверху сказав: „Подзвоніть в поліцію” і встав. Другий залишився лежати. Про це Селма Мора свідчила на суді через перекладача з іспанської, оскільки не відчувалась достатньо обізнаною з англійською для такого важливого свідчення.
Судовий медексперт Шипін Бао/ Shiping Bao, що робив розтин тіла, дав подробні свідчення, проте на перехресному допиті трохи звучав не досить переконливо. Можливо через бажання бути точним і відповідати правдиво (навіть щодо зміни своєї думки про те, як довго Трейвон Мартін міг залишатись живим після пострілу), можливо через акцент і деякі труднощі у вимові (його рідною мовою є китайська). Свідок від оборони, теж судовий медексперт Вінсент Ді Мейо/ Vincent Di Mayo, до того ж спеціаліст по вогнестрільних ранах, дав покази, що на його думку вбитий на час пострілу був зверху звинуваченого.
Була ще одна цікава постать – Рейчел Жентел/ Rachel Jeantel, дівчина, яку подзвонив Мартін за кілька хвилин до смерті. Вона фактично не була його дівчиною, просто подругою з дитинства. Їй він подзвонив, ніби відчуваючи трагічність наступаючої ситуації, що якийсь білий придурок (теж додав не дуже милий епітет) слідкує за ним. Жентел порадила втікати. Останні слова Мартіна, що вона чула по-телефону, були: „Відчепись! Йди геть!/ Get off! Get off! ” Дальше видно випали навушники, ще якісь шуми – і телефон замовк. Вона пробувала відзвонити, але ніхто вже не відповідав. Про це вона свідчила на суді. Фактом є, що вона сказала неправду під присягою про причину відсутності на Мартіновому похороні. Що була у лікарні. Насправді, як потім пояснила, не була, бо почувалась у чомусь винуватою, а також боялась бачити його мертвим. Решта її свідчень на суді виглядали аж до болю правдивими, все, як є, без прикрас. Проста чорношкіра дівчина не відчувалась зручно в суді, коли вся увага була звернута на неї, а тим більше під перехресним допитом, не вміла гладко відповідати і приховувати почуття. Вже після суду Рейчел давала інтерв”ю кільком радіо- і телепрограмам. Вона вже трохи освоїлась і поводилась впевненіше. Розповіла, що невиразність її вимови була спричинена операцією на щелепу, яку вона перенесла через вроджений дефект. Радісною нотою у цьому всьому було те, що ведучий радіопрограми Там Джойнер/ Tom Joyner запропонував їй повну оплату навчання у колледжі за її вибором. Нехай її майбутнє буде кращим, ніж її друга Трейвона...
Були показані фотографії Джорджа Зиммермена з закривавленим носом і головою. За твердженням Зиммерменового адвоката, Мартін товк його головою до тротуару і якраз тому, в цілях захисту, обвинувачений і вистрілив. Як перед тим затуляв йому носа і рота, кричав „замовкни” та ще й пробував витягнути пістолет. Після пострілу, за словами Зиммермана, Мартін сказав: „Ти дістав мене/ You got me”. Це з простріленими легенями і серцем. Також цікаво, що коли Зиммермена доставили в поліцейське відділення, ні його рани не кровавили, ні одяг не був заляпаний кров”ю. Сфотографовані рани ззаду на голові виглядали, як два невеликі порізи. За свідченням слідчого Дейла Ґилбрета/ Dale Gilbreath, вони підпадали під сумніви, як спричинені ударами до тротуару. Проте ведучий слідчий Крис Серіно/ Chris Serino не поставив під сумніви свідчення Зиммермена. Дощ змив всякі можливі сліди крові на траві чи тротуарі, так що там речових доказів не було.
Ще одне клеймо, що дехто ставить на загиблому Трейвону Мартіну – це „досвідчений наркоман і правопорушник”. Так, правдою є, що на час візиту з батьком у Сенфорді він, на короткий час, був виключений зі школи, як покарання за те, що у нього знайшли торбинку зі слідами маріхуани і люльку. Не саму навіть маріхуану, а лиш сліди. Ще два рази був виключений перед тим. Іншою правдою є те, що такою є сумна реальність в багатьох школах і, напевно, більшість старшокласників можна би назвати „досвідченими наркоманами”. З його текстових повідомлень можна було догадатись, що бився з ровесниками. Теж, як і багато інших. На обліку у поліції не значився. Вчителька англійської охарактеризувала його, як старанного і здібного учня, що мав лиш „А” і „Б”. Мріяв стати пілотом великого літака і перелітати океани, вже навіть мав досвід польоту на малому літачку, про що з захопленням і блиском в очах розповідав своїм рідним.
Джордж Зиммермен теж мав своє минуле. Хотів бути поліцейським, лиш його не прийняли, ніби через велику заборгованість по кредит-картці. У 2005-му році був звинувачений у нападі на поліцейського і опорі при арешті, звинувачення зменшили, а потім і зняли після завершення Зиммерменом програми попередження злочинів і управління гнівом. Також, у тому ж 2005-му році, його колишня наречена подала у суд на заборону контакту у зв”язку з домашнім насильством, на що вони отримали двохсторонній дозвіл. На момент вбивства був одруженим (з іншою), працював і вчився у правничому колледжі, відгуки від співробітників і сусідів мав добрі. У цій же дільниці, де сталась трагедія, недавно допоміг молодій жінці з дитиною, до якої у помешкання вдерся злодій. Він поміг направити зломані двері, а його жінка заспокоювала потерпілу у них вдома.
Проте суд утримався від характеристики обох учасників трагедії, так як на той час вони не були знайомі і на вплив подій це не мало би мати значення.
Сам Джордж Зиммермен свідчити особисто на свій захист, за порадою адвокатів, відмовився.
Присяжні у складі шести жінок, пять з них білі і одна латиноамериканка, оправдали Джорджа Зиммермена і у залі суду його ж відразу звільнили. Потім йому повернули пістолет, з якого він вбив Трейвона Мартіна, не було підстав утримувати. Тепер він знову в розпорядженні щасливого власника.
Звичайно, як і у всіх голосних процесах, думки, оцінки і реакції у різних людей різні і пристрасті продовжують кипіти. Як стверджують самі ж адвокати: оправдальний вирок не є доказом невинності, а лиш тим, що присяжні не знайшли вагомих доказів вини. Штат Флорида більше не має претензій до Джорджа Зиммермена щодо вбивства Трейвона Мартіна.
І ще одне, і може власне це та остання крапля, через яку у мене закипіла кров. У липні 2012-го року, трохи менше, ніж за рік до суду, Зиммермен дав єдине теле-інтерв”ю у присутності свого адвоката Марка О”Мери/ Mark O’Mara ведучому Шану Генніти/ Sean Hannity. Ось кілька запитань-відповідей:
Генніти: - Чи жалієте ви за тим, що сталося? Як, наприклад, за тим, що ви вийшли з машини?
Зиммерменн: - Ні, сер.
Генніти: - За тим, що у вас при собі був заряджений пістолет?
Зиммермен: - Ні, сер.
Генніти: - Чи у вас є відчуття зараз, що якби ви тоді не мали пістолета, ви б сьогодні не були тут (у ролі обвинуваченого у вбивстві)?
Зиммермен: - Ні, сер. Я вважаю, що це було Боже провидіння і хто я такий, щоб осуджувати чи сумніватись у цьому.
Генніти: - Чи сьогодні, з перпективи часу, що пройшов, поступили б ви у чомусь інакше?
Зиммермен: - Ні, сер.
Інтерв”ю продовжувалось і через деякий час Зиммермен додав, що хоч він ще
не має своїй дітей, він уже їх любить наперед і тому співчуває батькам убитого
та молиться за них щоденно. На всі ці питання відповідав з незворушним,
закаменіло-холодним обличчям.
Анастасія Свічинська, липень 2013.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
2 коментарі: