Про рослини, тварини і людини... блог Анастасії Свічинської: жовтня 2013

Знайомий звук поштової машини і я поспішила до скриньки. Так і є – посилка! По зворотній адресі від штату Іллінойс було пізнати, що там довгождана орхідея. Нарешті! Лиш чомусь страшно було відкривати. - Ану ж вона зів”яла і зварилась у довгій дорозі? Ану поломалась? Я легенько потрясла – всередині ніщо не калатало чи рухалось. Полегшало, значить продавець вмів пакувати. Коли таки зібралась з духом і відкрила – вона була завинена у спеціальну вату і делікатний папір, та ще й обсипана пінопластовими горішками. – Ах ти бідацтво! Коли всі „пеленки” були розвинені і я з трепетом поставила її вертикально – рослина виглядала здоровою і ніби не змученою довгою дорогою. Навіть квіткова брунька міцно і впевнено сиділа у розгалуженні листочків, хоч продавець не гарантував її цілості. До нас прибула орхідея Phragmipedium Eric Young ‘Rocket Fire 4N’ x kovachii. Вітай, дорога госте і почувайся, як вдома!

Це не була моя перша орхідея, навіть не десята. Хоч, побачивши їх вперше, я мало не розплакалассь зі зворушення, то з часом таки привикла. Але хай простять мені інші наші орхідеї, ця була незвичайна. Особливим було батькове ім”я у цьому гібриді: ковакії/ kovachii, хоч і мама теж не простого роду. Навіть більш, як десять років після відкриття, квітка (сама лиш свіжозірвана квітка) Фраґміпедіуму ковакіі/Phragmipedium kovachii продається за 500 дол. Ходять чутки, що напочатку цього століття квітуча рослина продавалась за 25 тис. доларів (нелегально, звичайно). Легально її тоді неможливо було купити.

У не так далекому 2002-му році Джеймс Ковак, чиє ім”я вона носить, побачивши її вперше у Перу на придорожньому базарчику, затамував подих і майже онімів. На стеблі граціозно красувалась пишна малиново-лілова квітка. Трохи опанувавшись і з трудом стримуючи хвилювання, він поторгувався для порядку і заплатив за неї незвичайно високу для перуанців ціну – цілих 3 дол.60 центів (у перерахунку з перуанських соль). Знаючи, що орхідею без імені не можна задекларувати, він запакував її окремо від інших куплених, серед брудної білизни і щасливо пройшов митний контроль по прибутті у міжнародний аеропорт Маямі. Там більше полювали за схованими у капелюхах мармазетками та папужками і зміючками у ліфчиках чи штанах. Через пару годин, змучений, але щасливий, він приїхав до ботанічного саду ім. Мері Селбі у м.Сарасота для реєстрації своєї знахідки. На вид цієї, вже навіть досить прив”ялої рослини, біологи-дослідники застигли у зачудуванні. Вони зрозуміли, що перед ними відкриття століття, цвіт папороті у орхідейному світі. Для проформи запитали про дозвіл і Ковак кивнув, що має, хоч всі прекрасно знали, що про ніякий дозвіл навіть не може йти мова. Цю орхідею не можна було перевезти легально, бо вона була незареєстрована і не можна було зареєструвати, коли її ніхто не бачив. Згідно законів Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами фауни і флори (CITES), дикі рослини не можна збирати і перевозити. Жодну частину, навіть насіння і пилок. Можна спокійно дивитись, коли вони гинуть у посухах, пожежах, або під пилами і гусеницями бульдозерів, але спасати без високого дозволу – ні-ні!

Вертаючись уже з орхідеєю свого імені до машини, щоб довезти її додому у Пенсильвенію, він „випадково” зустрівся з одним з орхідейних суддів, що якраз того дня і хвилини був там і все бачив (так, на виставках орхідеям присвоюють призи і для того є свої судді). - Чи не маєте ви ще одної напродаж? – вкрадливо запитав суддя. – Та ні, я лиш одну маю, - щиро відповів затуманений щастям власник і поспішив завести двигун. Вже потім Ковак згадував, що краще би він її віддав за так, краще би він її взагалі не реєстрував, а може і ніколи на очі не бачив.

Здавалося, вже відійшли у минуле орхідейні гарячки минулих століть, коли англійські лорди споряджали експедиції у джунглі, щоб мати ці рідкісні і тому ще більш жадані рослини. Мисливці за орхідеями тримали місця зростання у секреті навіть від своїх меценатів, часто буквально знищували решту рослин, які не можна було взяти з собою, щоб не дісталося іншим, а бувало, що і вбивали конкурентів. Що сталося у джуглях – лишалося у джунглях...

Але ні, ось почалась нова орхідейна гарячка ХХІ-го століття навколо свіжовідкритої принцеси. Як вже можна догадатись – орхідейний суддя настукав у відповідні інстанції. Почалися арешти і конфіскації документів, комп”ютерів та всіх рослин, що росли у теплицях підозрюваних (бо хто там розумівся, котра вона). Рейди супроводжували солдати в бронежилетах і з автоматами в руках. Відкрили федеральні судові справи і почалися затяжні слухання, що втягнули багато причетних до орхідейного бизнесу не тільки у Штатах, а й у Перу. Навіть щодо назви і першості опису були затяжні суперечки, але врешті назва „ковакії” так і залишилась. В результаті дехто таки сів в тюрму, дехто отримав строк умовно. Навіть ботанічний сад був оштрафований, а його репутація дослідницького центру міцно надщерблена. Джеймс Ковак „щасливо” відбувся переполохом, штрафом і 2-ма роками умовно. Багато людей витратили життєві заощадження на адвокатів, щоб потім махнути рукою і здатись, коли вже не ставало грошей. На місці їхніх квітучих оранжерей лишилось запустіння і бур”яни. Доля першої орхідеї, з якої все почалося, невідома, мабуть загинула під-час конфіскації. Ломати – не будувати. Навіть у віддаленому від цивілізацї місці їх проростання у Перу всі орхідеї були по-варварськи вирвані, всі щодо корінця. Ким – невідомо, не впійманий – не злодій. Зато CITES, організація, що в принципі мала би допомагати відроджувати погибаючі рослини, гордо дотримувалась букви закону. Щоб знали...

Теж ходять чутки, що в той же час Phragmipedium kovachii почали масово з”являтися у Європі, лиш там якось їх, чи їхніх власників так люто не переслідували. Врешті-решт уряд Перу почав видавати дозволи на збір 5-х рослин в одні руки, з тих небагатьох, що ще лишились. Їх не можна було вивозити за межі країни, але можна було запилювати інші підвиди і вирощувати гібриди.

Так вони почали появлятись у продажі, так через ібей і я змогла купити. Не хочу перестрашувати ціною, вона не така астрономічна, трохи менше ста доларів. Коли я почала закидати вудки і підготовлювати грунт про покупку з чоловіком, я була готова навіть відмовитись від кількох недільних ресторанів, лиш би мати. Але він, добра душа, рішив не загострювати ситуацію і поблажливо муркнув: „Та купи вже собі ту біду”. І кричали жіночки „уррра” та підкидали вверх очіпки!

Я вже була готова до зустрічі з гостею благородної крові (чи то пак, соку, чи як там воно) і купила дистильовану воду для поливу і помпочку для зрошування. Я боялась залишати її надворі, щоб що не надкусило і виносила на руках на щоденні прогулянки - побувати на сонечку, подихати та познайомитись з своїми новими братами і сестрами в саду. Виглядало, що їй сподобалось у нас, пуп”янок почав активно рости і набрякати. Очікування квітки теж хвилювало, ця рослинка мала зацвісти вперше! Оскільки то гібрид, вирощений з насіння, то кожна трохи інша, як і діти у людських батьків. Продавець показував фотки інших, але наголошував, що ця ще не цвіла і яка буде – сюрприз-сюрприз.

Нарешті квітка відкрилась, гарна і пишна, рожевувата з білим, крупним „черевичком”, готова на наші охи і ахи! Прекрасна гостя з південно-американських джунглів і, хоч далека, але таки рідня до українських зозулиних черевичків.