Чекай мене на березі спогадів

            А що якби от так просто - ти взяв і прийшов. Переступивши через час, кордони, мови і умови. Постукав у двері, молодий і гарний, як сама любов.

- Привіт, то я. Ти мене чекала? 

- Ти? Як ти мене знайшов, як впізнав?

- Я чекав тебе, лиш ти так давно не приходила. Ти забула мене? 

- Не забула, лиш хотіла, мала би забути давно. Вибач, до чого то я, я сама не знаю, що казати…

- Я знав, що ти моя, ходи до мене! Бачиш - паде сніг, як тоді, як перший раз, що ми зустрілись. І як тоді … теж …

- То не сніг, то цвіт жасмину губить білі пелюстки, не паде тут сніг. І я, я …

- Ти диви, все одно, гарно як, і пахне. А що там таке інше біло цвіте? І там, і там! Ніколи не бачив таких квітів!

- А, тут їх багато, і біла магнолія, і нічні кактуси, і орхідеї, і “дерево жалю”. Ти теж любив квіти, пригадуєш той червоний бальзамін, що Цьвібак перекинув?

 - О, ти теж! А що то за “дерево жалю”?

- А, то з Індії, в честь нещасливого кохання назвали так.

- Чи то не про нас?

- І про нас, лиш там дівчина з жалю забила себе і проросла нічними пахучими квітами. А у нас - тебе нема, а я живу…

- Я теж хотів жити, лиш та машина так скоро гнала… То навіть було на зебрі, як ти все казала, я послухав тебе тоді, я йшов до тебе!

 - Знаю, знаю, я чекала, я так тебе чекала!

- Я знайшов тебе нарешті, мені так зле було самому, зимно і сумно. І той плющ з барвінком… Дай руку, підемо кудись разом! На Сестрицю Віку і Гадюкіних, або на Чорноволовий мітинг?

- Нема вже Чорновола, і Віка вже не співає...

- Ну то ходім в ліс на Вульки, як тоді!

- Вульки… Чекай, а то знов твій день народження! Лиш скільки би тобі було, невже 60-ть? 

- То не може бути, я не можу бути таким старим!

- Я ще старша, лиш то ніч і ти не бачиш… А ти гарний, як тоді! Який ти гарний, молодий і стрункий, яке в тебе чорняве шовкове  волосся, без сивини!

- А ти, ти - мавка з розпущеним волоссям! Давай нарвемо квітів і сплетемо тобі вінок, як тоді, на Вульках! А пригадуєш, як ми розклали вогонь і сушили твою зарошену спідницю?

- Ти і то пам’ятаєш! Як давно то було, ой, як давно…

- А пам’ятаєш, як ми цілувались у проході біля ЖЕКу і нас забрали в міліцію, бо ніби думали, що я тебе душу?

- Пам’ятаю, я всьо пам’ятаю, лиш давай не згадувати, я не хочу, не можу… Мені треба йти, і тобі певно.

 - Почекай ще, побудь, не йди! Я не буду більше ревнувати тебе, тепер вже ні. І не плач, чого ти плачеш, я не можу бачити твоїх сліз! Я не міг і тоді, коли ти ще приходила, коли  твої сльози і свічки скапували на замерзлі хризантеми, лиш знаєш…

- Вже світає … Вже опадають квіти з дерева жалю, білі пахучі квіти нещасного кохання. Ах, яка ніч, яка несподівана ніч!

- Я ще прийду, кожен раз, як згадаєш мене - я прийду! І принесу тобі нашу молодість, і нашу зиму, і весну, і літо! І сніжинки, і каву львівську, і лісові росиІ Навіть осінь і хризантеми, не бійся осені більше, пам’ятаєш, як співала Віка: Хто не жиє - той не вмирає, пам’ятаєш? Лиш не треба під тим сумним деревом, давай сядем над водою і будем дивитись на ранкову зірку!

- Давай, я не буду плакати, приходи!

- Чекай мене на березі спогадів, я прийду!

3 червня 2015-го року,

Флорида

Анастасія Свічинська

Профспілкова мімоза

Про ті часи, коли в Україні День Св. Валентина ще буде у далекому майбутньому, зато 8 Березня святкувалося великими і малими. Завжди щось є, святе місце, як кажуть,  не буває порожнім.
Всім своїм читачам, що не підпадають під норми організованої масової закоханості, присвячую :)

В одній руці Надя тримала букетик мімоз, у другій кольоровий кульок, по посинілих пальцях видно - тяжкий. Традиційна мімоза - від профспілки, а у кульку - подарунок від мужчин відділу у вигляді великої, тяжкої і такої, що мала не пригоряти, пательні*. Не „хрустальної” вазочки, не керамічної джазви-кавоварки і навіть не павучка-підсвічника, що дісталися іншим. Таке мала щастя, лиш сама винна, вибрала подарунок побільше. А тепер цокала каблуками, вся така повітряна і неземна, з розвіяними по плечах кучерями, заради яких промучилась ніч на бігудях, і ... зі сковорідкою в руках.

Завтра – вихідний, 8–ме Березня, День жінок і весни, тих, що і льотчик, і що птиця, і що грому не бояться, як лунало з великих і малих трибун. Свято завтра, а на роботі святкують нині, і плюс скорочений робочий день! Святковий обід, як і належало у кращих заводських традиціях горбачовської перебудови, був шикарно виставлений чоловічою половиною відділу. Зсунуті докупи робочі столи ломилися від бутербродів з навіть не простою, а копченою ради свята ковбасою, оселедцями, маринованими помідорами і пахучими парниковими огірками, та навіть запотілим з холодильника шоколадним тортом „Прага” на десерт. Завороту голови можна було дістати на голодний жолудок! Часи андроповської боротьби з алкоголізмом як прийшли, так і пішли, то міцніші напитки та лікерчик для дам наливали вже не сильно ховаючись.

Перед обідом Надя ще встигла заскочити у бугалтерію і здати звіт за відрядження. Пишнотіла, оперстенена, у пухнастій ангорі і вся напарфумована “францією” Любов Іванівна націлила оцінюючі очі не то на Надину талію, не то на її червону спідницю. „Сама пошила?” – спитала якось так, рухаючи лиш нижньою губою в перламутровій помаді, що кокетливі перед тим клини спідниці-дзвону аж присіли зі страху. Щось всередині шепнуло відхамити: “А що тобі до того?”, лиш Наді аж плечі впріли від одної крамольної думки. Не мигаючи, і як крілик на удава, дивлячись на величезний букет гвоздик у ще більшій розцяцькованій целофановій обгортці, вона покірно відповіла: “Сама” - і поспішила до виходу. Найлегше було вдати, що їй причулось хіхікання і “самопал”, коли вже майже зачинила двері і зсередини клацнув замок. Бугалтерія теж нетерпеливилась почати відзначення Міжнародного жіночого дня 8 Березня.

Добре, що коридори були довгі і напівтемні, а відділ на два поверхи вище. Коли, задихана від сходів, з розмаханими руками майже наскочила на Петра Миколайовича, що власне закривав двері свого кабінету, він притримав її за руку: “Смеречанська, ви куди так бігаєте?” Не слухаючи вибачень, він здавалось на мить притягнув її до себе, ніби вдихаючи запах і тоді різко відпустив та додав голосніше, ніж треба би: “Гарна ви жінка, Смеречанська, лиш не махайте так руками!”  

Надя вдячно усміхнулась йому і знову майже побігла. “А що, якби самі лиш жінки на заводі, звар’ював би!” - подумалось їй. Оглянулась - Петро Миколайович ще стояв і дивився їй услід. Що ж, таке має щастя…

А з Василем знову розсварились, ніби й не знати за що. Якби не профспілкова мімоза - була би зовсім безбукетна. Чекай, а чи не подібна була сварка перед її днем народження? І хоч би ще мама не приїхала якраз тепер, та вмомент оцінивши брак квітів і подарунків, не почала (ну чисто просто так) розказувати, як сусідська Марусі, тота знаєш, що від тебе на кілько то років молодша, та що шепелявила троха, “р” не вимовляла, ну то віддаласі у ці м’ясниці, за прораба, з квартирою у Калуші.

І ось Надя за прохідною, у одній руці веселий букетик сонячних квітів мімози, у другій кольоровий кульок з тяжкою пательнею. А над головою синьо-синє небо, і гарно та свіжо, і птах якийсь тьохкає, чи не той перевізник, що на нього покійний тато казав, співає: “Лишай сани, бери віз, бери віз”. Тато, що носив її маленькою на плечах і казав, що і у Львові таких гарних нема. А тепер вона у Львові, лиш вже давно нема тата, і як хто їй каже, що гарна, то всьо якось не по темі…

Очі впали на маленькі жовті квіточки, що ясніли під кущем на осонні. Мацьопства такі, аж жаль! А смілі які, не питають нікого, ростуть і цвітуть собі, бо хочуть, бо час їм прийшов, бо так є!

Поруч пристанула старша, з села видно доїжджаюча жінка, що йшла на другу зміну на завод.

- Дивіться, мале яке, а не боїться! - заговорила і усміхнулась гарно та ясно, хоч сумними ніби очима. 

- Мале, - підтакнула Надя, - і сміле, - і теж усміхнулась. 

- А знаєте, з 8-м Березня вас, - і простягнула жінці букетик мімози. Та завагалась, але взяла. - Дякую, вас теж. Мушу йти, робота, бувайте здорові!

А дальше кульок з пательнею став ніби легшим і крок пружнішим, пошита власноруч спідниця облягала ноги такими власне складками, як і було задумано, Надя підняла голову, закинула  волосся назад (що там, таки варто було тої мороки з бігудями) і замугикала: “Лишай сани, бери віз, бери віз..."

*пательня - сковорода, (гал.)

Авторство і публікація Анастасії Свічинської, 2015р.

Зима 2014-2015 / Winter 2014-2015

Поки я збиралась написати про зиму-зимоньку - а сонце вже і на весну повернуло. Але ще січень і ще зима, навіть у Флориді. То ще не все втрачено (з моїм запізненням), не то саме, що у травні не то на парад іти, не то ялинку викидати :)

Різдвяно-новорічні свята у Штатах починаються ще далеко перед святами, від початку грудня або ще й кінця листопада. Зато закінчуються остро - 26-го грудня вже можна побачити викинуті ялинки. Набавились і досить, хоч дехто ще через Новий рік перетягує. Зато цілий грудень в магазинах звучить музика (продавці, правда, від неї вже оскому мають), вулиці і доми удекоровані, а вночі мерехтять кольорові вогники сніжинок, бурульок, Санта Клауси притримують своїх оленів, а сніговики бадьоряться, що ніч принесла хоч якусь прохолоду.

А ще кожного року ми стараємось не пропустити хоч одного туру від садових клубів, туру відкритих домів і садів. Цієї зими таким був у місті Індіалентик / Indialantic. Великі і менші вілли відкрили свої брами, а дами від садового клубу показували і розказували, та навіть лимонадом з  тістечками пригощали. Сади були бездоганно прибрані, стежки позамітані, навіть натяку на бур'яни. Ееех, мати б собі садівника! А день був сонячний, цюркали фонтани і цвіли квіти, а  люди були привітні та люб'язні, ніби в раю, от все би так!

І щоб не бути голослівною, ось пару фоток:

1. Це найбільша вілла.

2. Заросла повзучим фікусом стіна.

3. Може трохи менша вілла. Там ще було багато інших, просто ці найпоказніші знадвору.

4. Кам'яна дівчинка з кошиком квітів.

5.У саду, вид на ріку Індіану.

6. Теж вид на ріку Індіана, не пам'ятаю вже, з котрої з них.

7. Просто куточок.

8. І лавка.

9.І ще одна лавка.

10.Фонтан був у тіні  і ввесь дихав свіжістю та прохолодою.

11. Жабо-лавочка.

12. А тут вже кріселко.

13. Цвіте дерево "шовкової пряжі" /  Floss Silk Tree / Chorisia speciosa.

14. Те саме "шовкове" дерево на фоні будинку. Шовкопрядів на ньому не вирощують, називається так через насінні коробочки з "шовковою ватою". А ще на молодших стовбурах є великі колючки, захищає себе так,  видно, теж йому життя не з медом.

15. Фонтан з вусатим сомом.

 16. Ще один фонтан з іншою рибою.

17. Ангелятка, одне сонне або трохи п'яненьке.

18. Кущ папороті "лосячі роги", йому десь років з двадцять, як не більше.

19. Ставок з лататтям і рибками у заходячому сонці.

Всіх домів  для огляду, як пригадую, було шість, лиш до останнього ми вже не вспіли. Їхали додому повні нових вражень і ідей та вдячності гостинним людям з гарного міста Індіалентик.

А тепер про наш сад, менший і скромніший, але свій!

 20. Вінок на дверях.

21. Ялинка надворі, яка і не ялинка зовсім, а сосна від ньюфаулендських островів / Norfolk Island pine / Araucaria heterophylla, в принципі і не сосна навіть, лиш так називається.

22. Квіткова композиція, люблю з таким бавитись. Троянди і білі квіти чоловік був купив, а зелень наша.

23. Вона ж, збоку.

24. Цвіте домбея /Dombeya wallichii .

25. Китайська рожа.

26. Орхідея, гібрид катлеї, одна з моїх перших.

27. Орхідея, гібрид ванди.

28. Орхідея медуза, це, здається, чистий вид, не гібридизований.

На прощання - арктичний подих зими.

Щоб життя у Флориді не видавалось занадто "безтурботно-райським" - пару картинок субтропічної  реальності. Ключовим є префікс "суб" - що означає: при-, біля-, близько, у цьому випадку: - біля тропіків, але не чисті тропіки. У тім і вся біда для любителів рослинного розмаїття. Знати би точно, що зазимно - ніхто би не ризикував та не садив делікатних тропіканців, а так - а може вдасться, може пронесе, може цієї зими... Не можна нарікати, що зима була зла, нічна температура опускалась деколи до 10Ц надранком і від того рослини тільки загартовувались. Але ось заповідається правдивий приморозок, пару годин нижче нуля - і ранком все буде "зварене". Не все, фактично, деякі пальми і оком не моргнуть, деякі дерева і кущі відростуть з кореня, але не орхідеї і інша тропічна дрібнота. Розстатися з дорогими серцю і призбируваними роками рослинами за одну ніч - можна би пережити, але тяжко. Тому почалися спасальні роботи по перенесенню у хату, ванну, гараж всього, що можна перенести і накриття старими простиралами та рушниками решту. Під вечір я вже падала з ніг буквально, але то ще не все. Кожний горщик, який я брала у руки, очі не витримували і оцінювали на предмет пересаджування, а руки готові були тут же все кидати і ... таки пересаджувати, так що муки були не лиш фізичні...

29. Джунглі у вітальні.

30. У ванні.

31. У гостьовій кімнаті - ціле щастя для потенційних гостей, що їх візити не співпали з приморозками!

32. У гаражі.

 33. Надворі.

У решти, що не вдалося накрити, я щиро вибачилась і майже зі сльозами побажала бути мужніми і триматись (для довідки: до правдивого морозу так і недійшло, було пару градусів вище). Через три дні криза минула і почався зворотний процес. На щастя була субота і чоловік помагав, навіть робив вигляд, що охоче. А дідусеві Морозу (тому, що з великої букви) знову треба буде нагадати за теплицю-оранжерею, і не міні :) 

А вже осінь... / It is Autumn here.

Вже осінь, і не тільки по-українськи, а і по-американськи, яка тут настає у день осіннього рівнодення - 23-го вересня. У нашій частині Флориди нема ще золотистого листя, а листопад наступає весною, коли молоде починає рости, листя на вічнозелених деревах не таке вже вічне. Поки-що перші ознаки осені - невелике, але вже відчутне зниження температури, навіть не похолодання, а трошки менша спека. 

А ще пару днів падав дощ, правдивий тропічний, то чистенько все  промив і освіжив. Правда, деякі вулиці позаливало водою, лиш новіші дільниці, як нашу, спасає став, гарно хтось то придумав.

Вдалось побачити двох зміючок, а третій раз водяна приплила з дощем мало не під поріг, лиш зняти не вдалось.

1. Водяна у чашці бромелії.

2. Вона ж зблизька. Тут по очах (по круглих зіницях) видно, що вона не ядовита, у тих зіниці вертикальні, як звужені у котів.
 

3. А чорний гонщик вчудив цього разу - поклав голівоньку на колючу агаву!

4. Він же зблизька, теж не ядовитий, хоч пише, що вкусити може, лиш ми дружимо, він любить фоткатись :)

5. В саду.

6. Знайомі вже і не раз фоткані "китайські ліхтарики", а тяжко пройти мимо!

7. Ці гарні ягоди так і називаються "гарні ягоди" / Beautyberry / Callicarpa americana

8. Вони ж зблизька.

9. Цвіте бромелія, колись давно купили в Маямі.

10. Ще одна муссаенда /Mussaenda erythrophylla, червона.

11. Тут так вийшло, що зібрано 5 різновидів папоротей. Найцікавіша з них 3-тя, австралійське дерево-папороть і 4-та (росте у двох місцях) - папороть лосячі роги. З деревною папороттю я намучилась (і вона зі мною) аж поки не вичитиала, що їй не досить поливати у посуху землю, а треба ще щодня зволожувати стовбур, після того вона почала рости на очах! Ще один різновид папороті є на попередньому фото №5, посередині внизу.

12. Недавня композиція для подруги на ДН.

13. "Соснові шишечки" в натурі - Pinecone Ginger /Zingiber zerumbet

14. "Соснова шишечка" зблизька.

15. Квітка в'юнка Passiflora incarnata, гостьова рослина для тигрових метеликів (гусениці їдять листя), позволяю їм, бо гарні.

16. Розцвіла незвичайна і капризна квітка білого лилика (кажана) -White Bat Flower, Devil's Whiskers /Tacca nivea

17. "Білий лилик" зблизька.

18. Ще не все, ще є "чорний лилик" -Bat Flower, Cat's Whiskers, Devil Flower / Tacca chantrieri

19. "Чорний лилик" зблизька.
  
10.Х.2014, продовження.

 20. Це не шланг, це чорний гонщик виліз на кущик і пробує злізати. Голова зліва, хвіст справа, він пробував трохи взад і вперед.

21. Рішив таки вперед.

22. Ну от і майже зліз!

23. А це молодий пересмішник в бамбуках.

 24. Тут - комбінована фотографія рожевого ложкодзьоба. Вони рідко прилітають, але ось якраз вдалось зняти, здалека, правда і не дуже якісно. Це  один і той самий птах, потім він полетів і ще більше було видно рожевість крил в польоті.

25. Метелик п'є сочок.

11.Х.2014, продовження.

 26. Недавно розцвілася орхідея Aerides (lawrenciae x odorata) з терпким запахом. Коріння в неї просто висять, лиш для притінення прикриті іспанським мохом.

27. Aerides (lawrenciae x odorata) зблизька.

 28. Теж свіжі квіти гібриду каттлеї  Blc. Pink Diamond / Рожевий Діамант. Я колись бачила її на виставці  і пожадання загорілось у серці моїм, але важко було знайти у продажі, аж минулого року (ох, ах) вдалося!!! Вона була у досить занедбаному стані, з підсохлими коренями, але вдалося виходити і ось - рожевий феєрверк квітів!

 29. Blc. Pink Diamond / Рожевий Діамант зблизька.

30. Ще раз Blc. Pink Diamond / Рожевий Діамант, не можу зупинитись.

31. Оранжевий гайбискус / китайська рожа.

32. Антуріум цвіте майже круглорічно, "воскові" квіти виглядають майже штучними. лиш вони живі-живенькі!